Про що потрібно запитати себе?

Відомий психолог Світлана Ройз радить батькам підлітків задатися цими запитаннями. Вони допоможуть зрозуміти, чи є ризик, що їхні діти захочуть випробувати себе в небезпечній грі.

• Чи можуть діти, дивлячись на вас, повірити, що доросле життя несе щось, крім тяжкості і відповідальності? Чи є в ній радість? Чи говорите ви: “Ось виростеш – дізнаєшся, як це складно!”? Для дітей ми – фільтр, через який вони дивляться в майбутнє. І через це багато хто боїться дорослішати і ховаються від реальної небезпечного життя до “безпечного” простору. Тому важливо дбати про свою ресурсність і дозволяти собі радіти, власне, життям показувати, як ви справляєтеся зі складнощами, як зберігаєте оптимізм.
• Чи може дитина розповісти вам, що її турбує? Знаючи, що її просто вислухають, підтримають, не даватимуть поради або кричатимуть, що вона розчарувала і засмутила. Чи може вона спертися на вашу силу? Чи знає дитина, що ви зможете витримати будь-які її емоції? Чи можете ви сказати їй: “Я дорослий, я впораюся”?
• Чи вміє дитина бути одна? Іноді вона йде в мережу через те, що просто не знає, куди направити увагу. Це вміння треба виховувати з раннього дитинства. Діти з 2,5-3 років самі починають грати в рольові ігри з ляльками і машинками, одушевляючи героїв. Ми можемо підключатися до гри, а потім залишати малюка за заняттям. Діти 5-6 років люблять грати в рольові, настільні та підлогові гри. Важливо, щоб у вас вистачало сил підтримати їх бажання, а не саджати їх перед мультиком або планшетом.
• Чи даєте ви їй можливість відпочити? Чи немає у неї відчуття, що все її життя поглинула школа? Це важлива, але тільки частина життя. Вона шукатиме можливості вийти з-під преса втоми. І часто той, хто не може розслабитися сам, вибирає ненормальні способи. Коли вона говорить: “Мені ні на що не вистачає часу!” – запитайте, що їй було б важливо встигнути за день.
• Чи дозволяєте ви собі і їй помилятися? Одна з причин перфекціонізму – спроба ідеальністю завоювати любов, відчуття значущості. І одного разу може виникнути думка: “Якщо я не перший, то мені взагалі немає місця в житті”. А подібні ігри ці думки тільки підігріють. Тому важливо дозволяти і собі бути живими, помилятися і розповідати про це. Не перевантажена дитина вашими очікуваннями? Може, спробувати сказати їй вголос або про себе: “У тебе є право бути собою, і свої очікування я з тебе знімаю”?
• Чи може вона хоч у чомусь сама приймати рішення і вибирати? У чому вона може відчути свою особисту силу, крім опору робити уроки?
• Чи усвідомлює вона цінність турботи про тіло? Адже воно – наш перший будинок, і, якщо нам в ньому погано, то в глобальному “будинку” – світі – складно буде відчути комфорт. Підлітки переносять свої невдачі в спілкуванні на своє “товсте-худе-прищаве-вухате” тіло. Над ними не можна жартувати. Тема тіла – тема сорому та небезпечності для них. Їм важливо пояснювати, що тіло зараз змінюється, і йому потрібна допомога, щоб впоратися з цим. Що чує від вас дитина про ваше тіло? Чи бачить вона, як ви піклуєтеся про нього: зарядки-тренування, збалансоване харчування, душ тощо?
• Чи дозволяє вона собі просити і приймати допомогу? Для підлітка іноді це рівносильно сказати світові “я невдаха”.
• Чи знаємо ми про особливості цього віку, про те, що має сенс від нього очікувати, а що нереально?
• Чи може вона сказати “ні”, коли це потрібно? Чи може сказати “ні” вам? Чи може сказати: “Це моє”? Чи може вона бути виборчою в їжі, одязі, друзях? Чи дозволяє вона собі ставити незручні запитання? Чи може вона бути критичною до інформації? Поліпшити аналітичне та критичне мислення допоможуть гри в шашки і шахи, класична музика, походи в квести. Дуже може допомогти книга Кена Ватанабе “Вчимося вирішувати проблеми” і серіал для підлітків “Адам псує все”.
• Що дитина думає про себе сама, що говорить про себе, що в собі цінує? Ми звертаємо увагу тільки на її помилки чи й на зрілі риси теж? Тут вам допоможуть популярні підліткові щоденники на кшталт “Я-щоденник” (спрямований на те, щоб підліток описував свої плани в барвистій книзі).
• Чи є у дитини в життя комфортні безпечні контакти? Чи є дорослий (не один з батьків), який може стати наставником?
• Чи є в родині відчуття емоційного зв’язку?
• Чи є ритуали: розмови перед сном, обіймання на прощання. Ці дії, які ми згадуємо з радістю, відчуваючи це важливе “Ми”.

ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ, ЩО СВІДЧАТЬПРО НАЯВНІСТЬ СУЇЦИДАЛЬНИХ НАМІРІВ

• Смерть і самогубство, як постійна тема розмов.
• Особливий інтерес до того, що відбувається з людиною після смерті.
• Розмови про відсутність цінності життя.
• Фантазії на тему смерті.
• Інтерес до можливих засобів самогубства.
• Висловлення «я не хочу жити», «я хочу вмерти», «нема сенсу жити далі» і т.д.
• Непрямі висловлення «нічого, незабаром ви відпочинете від мене», «нічого, незабаром усе закінчиться для мене», «він незабаром пошкодує, що відкинув мене» і т.д.
• Придбання засобів самогубства.
• Скарги на власну безпорадність, безнадійність.
• Перевага жалобної або скорботної музики.
• Написання прощальних листів.
• Дивне «прощальна» поведінка з людьми.
• Упорядкування справ, раптове завершення довгострокових справ.
• Роздача особистих речей, складання заповіту.
• Невластива мовчазність або висловлення із прихованим змістом.
• Прояв ознак депресії.

Ознаки депресії

• зниження настрою, глибокий сум;
• різкі перепади настрою, підвищена емоційна чутливість, плаксивість, слабість;
• втрата апетиту, переїдання;
• підвищена сонливість, безсоння;
• нездужання;
  зниження уваги;
• нерішучість;
  апатія, втрата інтересу до речей, людям і ситуаціям, що раніше викликали інтерес;
• соціальна самоізоляція, відхід від родини, друзів, мовчазність;
• зниження ефективності праці, навчання.

Вирішення проблеми
Якщо підліток зробив спробу покінчити життя самогубством йому необхідна професійна допомога психолога, психіатра. Не залишайте дитину наодинці, доки не відведете до спеціаліста. Якщо ви не його батько чи матір, повідомте батьків.

Якщо ви вважаєте, що підліток думає про самогубство ніколи не відкидайте, не висміюйте і не кидайте виклик заявам про самогубство. Старайтесь уважно і співчутливо вислухати молоду людину в її проблемах. Розкажіть про свої емоції, почуття.

Дайте зрозуміти вашій дитині, що вона може говорити про що завгодно і ви не будете її за це осуджувати. Поважайте її думку.

Зверніться до психолога.

Способи розпізнати булера та алгоритм роботи з ним

Один зі страшних снів батьків – отримати телефонного дзвінка, в якому повідомляється, що їх дитина побила когось чи образила. Найчастіше про це інформує класний керівник, соціальний педагог чи батьки ображеного учня. Складно правильно зреагувати на таке повідомлення. Важко зрозуміти, кому вірити та як себе поводити, коли запущено конфліктний сценарій у стосунках між дітьми.

Усім нам відома фраза про дві сторони однієї медалі, такий принцип працює і в цьому випадку. Але якщо ситуація стосується близьких, то сприймання фактів спотворюється. Часто виникає інстинктивне бажання захистити та виправдати свою дитину (або ж протилежна реакція – звинуватити свого, аби виправдатись перед чужими). Чекати ж від агресора чесної відповіді, що він цькував когось іншого, одразу не варто.

Сьогодні ініціатора агресивної поведінки, направленої проти іншого учня, часто називають булером (з англ. bully – хуліган), а цілеспрямоване гноблення когось з колективу – булінг.